Ольга, Україна

Я обрала жити зараз

 

У моєму житті війна вже давно.

 

2014-го я поїхала від неї зі свого будинку… з Донецька. Після цього було багато всього. Проби та помилки, життя за кордоном та розуміння, що тільки тут, на своїй

батьківщині, я вдома.

2020-го я зустріла свого майбутнього чоловіка. На початку лютого 2022 року ми розписалися і через три тижні почалося повномасштабне вторгнення.

Поїхати для мене означало б розлучитися з чоловіком. Та й не хотілося мені ні за який кордон. Тим паче одній.

І я обрала сім’ю. І продовжую обирати її щодня.

 

Як я зважилася на дитину?

Якоїсь миті я зрозуміла, що це моє життя, і воно відбувається зараз.

Немає можливості поставити життя на паузу. Ніхто не поверне мені ці роки.

 

Звичайно ж, вагітніти під час війни було страшно. І всю вагітність я сподівалася, що коли моя дитина народиться, настане мир.

Не склалося.

Продовжуємо вірити та жити зараз.

 

Спочатку я думала, що з дитиною почекаю, дочекаюся миру – і тоді народжу. А потім пригадала, що 2014-го поїхала з дому в Донецьку з однією сумкою літніх речей, тому що теж вважала, що скоро все закінчиться. Минуло десять років. Війна стала повномасштабною. А чи зможу я народити дитину ще за десять років?

От і вирішила, що жити треба зараз.

 

Дуже страшно під час вагітності було один раз.

Ми сиділи вдома під обстрілом. Шахеди пікірували на склад поряд із нами.

Було відчуття, що вони летять просто прямим наведенням на наш будинок.

Все, що я могла робити в той момент, це молитися, щоб ми залишилися живими та щоб моя дитина змогла з’явитися на світ.

Я була на п’ятому місяці вагітності.

 

Нині теж страшно. Коли обстріл, дуже боюся за малюка, не знаю, як сховати його.

Він, слава Богу, поки що не боїться та нічого не розуміє. Але він росте, і я не знаю, як буде далі.

Дуже хочеться, щоб він був у безпеці та не знав, що таке війна. А ще я хвилювалася, що молоко пропаде від стресу.

Намагалася за можливості перемикати увагу і не боятися, хоча б коли годую.

 

Під час вагітності проходила курси підготовки до пологів та материнства, і нас запросили на колективну фотосесію.

Подумала, що це може бути цікаво. Це був творчий проєкт «Портрет материнства», і ми всі були запрошені як моделі.

Складно описати відчуття та емоції, які викликала у мене це знімання.

Мами з дітьми від двох місяців до трьох років, вагітні жінки з красивими животиками та фотограф, що створює шедевр з цього хаосу.

Це було незабутньо та окрилювало.

Тепер я беру участь у цьому проєкті разом із сином, заряджаюся позитивом та надихаюся

цією природною красою материнства.